Шипшина та М’ята

Шипшина та М’ята

ШИПШИНА ТА М’ЯТА

 

ШИПШИНА

Rosa majalis — невисокий (від 60 до 200 см заввишки) кущ родини розових. Стебла висхідні або дещо звисаючі, коричнювато-червоні, вкриті, як правило, парними, серповидно зігнутими, рідше майже прямими шипами, з домішкою щетиноподібних шипиків. Квітконосні пагони майже не мають колючок. Листки спіральні, непарно-перисті, з прилистками; листочки (їх 5—7) видовжено-яйцевидні або овальні, до основи клиновидно звужені, при верхівці короткозагострені, зверху сизувато-зелені, здебільшого голі, зісподу вкриті щільно притисненими волосками, по краю простозубчасті, без залозок; прилистки стерильних пагонів та туріонів вузенькі, з дещо загнутими краями, квітконосних пагонів — широкі, зісподу пухнасті, по краю війчасто-залозисті. Квітки великі (4,5—5 см в діаметрі), правильні, двостатеві, поодинокі, рідше в малоквіткових (по 2—3, рідше більше) щитковидних суцвіттях; чашолистки довгі (до 3 см) і вузенькі, повністю позбавлені перистих додатків або лише з 2—3 коротенькими, ниткоподібними додатками, зісподу усіяні щільними короткими волосками (з домішкою дрібних залозок або без них), по краю з домішкою дуже дрібних залозок, зверху вкриті лише поодинокими волосками, або як і по спинці майже повстисті, після цвітіння спрямовані вгору і залишаються при стиглих плодах; пелюстки (їх 5) — від блідо-червоних до червоних. Плід — гіпантій, кулястий, червоний або пурпурово-червоний. Цвіте у травні — червні.

 

Поширення

Шипшина корична росте в лісах, по чагарниках, особливо по річках, рідше на луках в північних районах України.

 

Заготівля і зберігання

Для медичних потреб використовують плоди шипшини (Fructus Rosae), які збирають у стадії повної стиглості (але не перестиглими) вручну в брезентових рукавицях. Зібрані плоди сушать в сушарці при температурі 80—100°, розстилаючи тонким шаром. Сухих плодів виходить 50%. Готову сировину зберігають у сухих прохолодних приміщеннях. Строк придатності — 2 роки.

 

Хімічний склад

Плоди шипшини містять аскорбінову кислоту (до 17% на суху речовину), каротин (0,7—8 мг%), вітаміни Bl, B2, PP, К, пантотенову кислоту, флавоноїди (гіперозид, астрагалін, кверцитрин, кемпферол і ін.), феноло-кислоти, пектинові речовини (1,8—3,7%), цукри (0,9—8,1%), органічні кислоти (0,9—3,7 %), солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію.

 

Фармакологічні властивості і використання

Плоди шипшини виявляють протицинготну, антисклеротичну і протизапальну дію, активізують ферментні системи і окислювально-відновлювальні процеси в організмі, сприятливо впливають на вуглеводний обмін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, посилюють секрецію жовчі, підвищують діурез. Плоди шипшини використовують для профілактики і лікування гіпо- і авітамінозів С і Р, при гострих і хронічних інфекціях, при атеросклерозі, нефритах, гострих і хронічних захворюваннях печінки, кишечника, при виразковій хворобі, геморагічних діатезах, гемофілії, кровотечах (легеневих, маткових), при передозуванні антикоагулянтів, гіпертиреозі і недостатності надниркових залоз, травматичному шоку. Добрий терапевтичний ефект одержують при пневмонії, бронхопневмонії, бронхоектазах, у випадку бронхіальної астми, при лікуванні захворювань очей (геморагічний ретиніт, хоріоідит, крововилив у скловидне тіло).

Як жовчогінний засіб шипшину використовують для лікування хронічного гепатиту, холециститу, холангіту. Плоди шипшини входять до складу вітамінних чаїв. Сироп із водного згущеного екстракту плодів шипшини — холосас призначають при холециститі і гепатиті. Із насіння шипшини виготовляють олію (Oleum Rosae), яку використовують як зовнішній засіб для гоєння ран, в стоматологічній практиці (гінгівіти, стоматити), при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, а у вигляді мікроклізм — при неспецифічному виразковому коліті.

 

Лікарські форми і застосування шипшини

ВНУТРІШНЬО — фіто-чай плодів шипшини (10 г, або 1 столову ложку сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 2—3 рази на день до їди; холосас (Cholosas) по 1 чайній ложці 2—3 рази на день, дітям — по чверті чайної ложки 2— 3 рази на день. 

 

 

М'ЯТА

Mentha — багаторічна лікарська рослина родини.

Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30— 55 см заввишки. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п'ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири- або п'ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні — липні.

 

Поширення 

М'ята перцева в дикому стані не росте. Являє собою гібрид, одержаний від схрещування м'яти водяної (Mentha aquatica) з м'ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У Україні м'яту перцеву вирощують як ефіроолійну рослину.

 

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків та фіто-чаїв використовують траву (Herba Menthae piperitael і листя (Folia Menthae piperitae) м'яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одержати листя, яке використовують для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмолочують і стебла відкидають. Сухого листя виходить 7—8 % . Зберігають його у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності — 2 роки.

 

Хімічний склад

Листя м'яти перцевої містить до 2,75 % ефірної олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів оцтової і валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м'яти перцевої є флавоноїди, урсолова і олеанолова кислоти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речовини й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

 

Фармакологічні властивості і використання м’яти

Терапевтична активність м'яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття охолодження, яке супроводиться рефлекторним звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як зовнішній засіб настій м'яти перцевої вживають для полоскання ротової порожнини при поганому запаху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі. Терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на день).

Фіто-чай з м'яти підсилює секрецію травних залоз, збуджує апетит, прискорює евакуацію шлункового та кишкового вмісту, тобто посилює перистальтику. Також фіто-чай з м’яти пригнічує процеси гниття й бродіння в травному каналі (діє вітрогінно), знижує тонус гладеньких м'язів кишечника, жовчно- та сечовивідних шляхів (діє спазмолітично). Фіто-чай з м’яти посилює жовчотворну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями еквівалентної кількості листя м'яти). Фіто-чай з м’яти виявляє седативну та слабку гіпотензивну дію. Пероральне застосування м'яти перцевої показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (нудота різного походження, блювання у вагітних, кишкові коліки, метеоризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та інші захворювання, які супроводяться спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам'яна хвороба і жовтяниця), при нервовому збудженні, безсонні та різних невротичних станах. Ментол використовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спазмами судин головного мозку. Листя м'яти входить до складу вітрогінних фіто-чаїв, потогінного фіто-чаю, жовчогінного фіто-чаю, заспокійливих фіто-чаїв, шлункового фіто-чаю. М'ятну олію і ментол використовують per se або у складі- фітопрепаратів і комплексних лікувальних засобів. Слід пам'ятати, що передозування ментолу або інших препаратів м'яти може спричинити шкідливі побічні явища місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З віком загроза отруєння ментолом зменшується.

 

Лікарські форми і застосування м’яти

ВНУТРІШНЬО — фіто-чай із листя (5 г, або половина столової ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3 рази на день за 15 хвилин до їди.

ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару м’яти (50 г листя на 1 відро води); полоскання настоєм листя м’яти на червоному вині (готують у співвідношенні 1 : 10); компреси, обмивання і полоскання настоєм листя м’яти на воді (1 столова ложка сировини на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують): олія м'яти перцевої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу полоскань, зубних порошків і паст.

 

Джерело: Енциклопедичний довіник ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, Київ, видавництво «Українська енциклопедія» М.П. Бажана 1992

 

Поділися з друзями:
 

Залишити коментар

Ви мусите  увійти до системи щоб залишати коментар.

Прев'ю
Наступна