М’ята та Пустирник

М’ята та Пустирник

М'ЯТА ТА ПУСТИРНИК

М’ЯТА

Mentha — багаторічна лікарська рослина родини.

Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30— 55 см заввишки. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п'ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири- або п'ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні — липні.

 

Поширення 

М'ята перцева в дикому стані не росте. Являє собою гібрид, одержаний від схрещування м'яти водяної (Mentha aquatica) з м'ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У Україні м'яту перцеву вирощують як ефіроолійну рослину.

 

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків та фіто-чаїв використовують траву (Herba Menthae piperitael і листя (Folia Menthae piperitae) м'яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одержати листя, яке використовують для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмолочують і стебла відкидають. Сухого листя виходить 7—8 % . Зберігають його у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності — 2 роки.

 

Хімічний склад

Листя м'яти перцевої містить до 2,75 % ефірної олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів оцтової і валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м'яти перцевої є флавоноїди, урсолова і олеанолова кислоти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речовини й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

 

Фармакологічні властивості і використання м’яти

Терапевтична активність м'яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття охолодження, яке супроводиться рефлекторним звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як зовнішній засіб настій м'яти перцевої вживають для полоскання ротової порожнини при поганому запаху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі. Терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на день).

Фіто-чай з м'яти підсилює секрецію травних залоз, збуджує апетит, прискорює евакуацію шлункового та кишкового вмісту, тобто посилює перистальтику. Також фіто-чай з м’яти пригнічує процеси гниття й бродіння в травному каналі (діє вітрогінно), знижує тонус гладеньких м'язів кишечника, жовчно- та сечовивідних шляхів (діє спазмолітично). Фіто-чай з м’яти посилює жовчотворну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями еквівалентної кількості листя м'яти). Фіто-чай з м’яти виявляє седативну та слабку гіпотензивну дію. Пероральне застосування м'яти перцевої показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (нудота різного походження, блювання у вагітних, кишкові коліки, метеоризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та інші захворювання, які супроводяться спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам'яна хвороба і жовтяниця), при нервовому збудженні, безсонні та різних невротичних станах. Ментол використовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спазмами судин головного мозку. Листя м'яти входить до складу вітрогінних фіто-чаїв, потогінного фіто-чаю, жовчогінного фіто-чаю, заспокійливих фіто-чаїв, шлункового фіто-чаю. М'ятну олію і ментол використовують per se або у складі- фітопрепаратів і комплексних лікувальних засобів. Слід пам'ятати, що передозування ментолу або інших препаратів м'яти може спричинити шкідливі побічні явища місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З віком загроза отруєння ментолом зменшується.

 

Лікарські форми і застосування м’яти

ВНУТРІШНЬО — фіто-чай із листя м’яти (5 г, або половина столової ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3 рази на день за 15 хвилин до їди.

ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару м’яти (50 г листя на 1 відро води); полоскання настоєм листя м’яти на червоному вині (готують у співвідношенні 1 : 10); компреси, обмивання і полоскання настоєм листя м’яти на воді (1 столова ложка сировини на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують): олія м'яти перцевої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу полоскань, зубних порошків і паст.

 

 

ПУСТИРНИК ЗВИЧАЙНИЙ, СОБАЧА КРОПИВА

Leonurus cardiaca, синонім — L. campestris — багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих. Стебло прямостояче, 50—100 см заввишки, гіллясте, чотиригранне, голе або на ребрах вкрите спрямованими донизу волосками. Листки навхрест супротивні, черешкові, зверху темно-зелені, зісподу світлозелені; нижні —- округлі або яйцевидні, з серцевидною основою, 5-лопатеві за формою, серединні — видовженоеліптичні або ланцетні, трироздільні або трилопатеві, з широкими довгастими зубчастими частками; верхівкові — трилопатеві або цілісні, з двома боковими, вперед спрямованими зубцями. Квітки неправильні, сидячі, в густих багатоквіткових кільцях на верхівках пагонів; віночок двогубий, ясно-рожевий, 8,5—9,5 мм завдовжки.

Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні — серпні.

 

Поширення

Пустирник звичайний росте розсіяно в Лісостепу і Степу, лісових галявинах, вирубках. Рослину культивують на фіто-фермах.

 

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують траву пустирнику (Herba Leonuri cardiacae), зібрану на початку цвітіння рослини. Зрізають верхівки рослин завдовжки до 40 см і завтовшки не більше 5 мм.

Сушіння пустирнику проводять при температурі 50—60°. Сухої сировини виходить 20—25% .

Строк придатності — 3 роки.

 

Хімічний склад

Трава пустирнику містить алкалоїди леонурин і леонуридин (разом до 0,4% ), амін стахідрин, флавоноїди (квінквелозид, рутин, кверцитрин та інші), сапоніни, дубильні речовини (близько 5 %), ефірну олію (до 0,05 % ), органічні кислоти (яблучна, винна, лимонна, урсолова, ванілінова, р-кумарова), гіркі й цукристі речовини, вітаміни (А, Е, С) та мінеральні солі (калій, кальцій, натрій, сірка).

 

Фармакологічні властивості і використання

Препарати пустирнику за характером дії на організм людини близькі до препаратів валеріани лікарської. Вони мають спазмолітичні, седативні й гіпотензивні властивості, уповільнюють серцевий ритм, збільшують силу серцевих скорочень, виявляють слабку діуретичну дію, регулюють менструальний цикл і функції травного апарату. Фіто-чаї з пустирником застосовують при кардіосклерозі, підвищенні артеріального тиску, стенокардії, міокардиті, кардіоневрозі, надмірній нервовій збудливості, особливо, коли вона пов'язана у жінок з клімактерієм, а у чоловіків — з гіпертрофією простати, у разі психастенії й неврастенії, що супроводиться безсонням, відчуттям напруженості й підвищеною реактивністю, та при вегетоневрозах. Препарати пустирнику показані також при епілепсії, гіпоменструальному синдромі, базедовій хворобі (уповільнюється серцебиття, зумовлене підвищеною діяльністю щитовидної залози, знижується нервове збудження), при шлунково-кишкових захворюваннях (спазм м'язів шлунка, хронічні запалення товстої кишки). Слід відзначити, що при серцево-судинних неврозах і деяких інших серцевих захворюваннях препарати з пустирнику діють ефективніше, ніж: препарати валеріани лікарської або конвалії звичайної. Пустирник входить до складу заспокійливого фіто-чаю, який застосовують при збудженні нервової системи і безсонні. Використовують рослину і в гомеопатії. При зовнішньому використанні пустирник виявляє протизапальну, антибактеріальну і ранозагоювальну дію.

 

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій трави пустирнику — Infusum herbae Leonuri (15 r сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день до їди; настойку — Tinctura Leonuri (готувати на 70 % -ному спирті у співвідношенні 1:5) по 30—50 крапель 3—-4 рази на день; екстракт пустирнику рідкий — Extractum Leonuri fluidum по 15—20 крапель 3—4 рази на день; суміш пустирнику, звіробою звичайного і деревію звичайного, листя м'яти перцевої і горіха волоського та квіток ромашки лікарської, взятих у співвідношенні 2:2:1:1:1:1, готують як настій (півтори столової ложки суміші на 500 мл окропу) і п'ють по 1/2—3/4 склянки 2—3 рази на день за 30 хвилин до їди при вегетативній дистонії.

ЗОВНІШНЬО — столову ложку суміші трави пустирнику, листя подорожника великого і шавлії лікарської, коріння солодки голої, квіток ромашки лікарської, взятих у співвідношенні 2:2:1:1:1, заливають 300 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують і використовують для обмивань і компресів при травматичних ушкодженнях шкіри і при опіках.

 

Поділися з друзями:
 

Залишити коментар

Ви мусите  увійти до системи щоб залишати коментар.

Прев'ю
Наступна